РOPI ФІННІН: Наша мета у Кембриджі – перетворити україністику на ключовий напрямок досліджень у Європі

18.09.2013

 Рорі Фіннін є керівником програми україністики в Кембриджському університеті та головою Кембриджського комітету російських та східноєвропейських студій у Європі. Програма україністки в Кембриджі – перша програма такого роду у Європі – була започаткована у 2008 році Фондом Дмитра та Лади Фірташ з метою поширення та популяризації серед загалу знань про народ, культуру та історію України. Фіннін є великим шанувальником української культури, який передає свою пристрасть студентам у Кембриджі. Він надавав підтримку в організації літературного вечора «Від Шевченка до Забужко», у ході якого відбудуться читання класичної та сучасної української поезії у рамках Днів України у Великобританії. 

 

Чим вас зацікавила Україна?

 

Царина українознавства має необмежений потенціал. І це не перебільшення. Україна пропонує кожному студенту або досліднику, зацікавленому у розвитку нових ідей та методик, величезну кількість захопливих дослідницьких можливостей. Наприклад, літературознавець може вивчати заборонені полемічні памфлети Миколи Хвильового українською мовою, ранню прозу Ольги Кобилянської німецькою, самвидавчу поезію Бориса Чичибабіна російською, пізню прозу Шаміля Алядина кримськотатарською, а також філософські трактати Григорія Сковороди його церковнослов’янською- українською мовою, жодного разу не виходячи при цьому за межі українського контексту. Я дізнався про ці чудові можливості, перебуваючи в Україні як волонтер Американського Корпусу миру (1995-1998 гг.), але більш чітко усвідомив їх під час своєї роботи у Колумбійському університеті. Історичне місцезнаходження України на перетині різних імперій, мов та релігій вимагає нових порівняльних інтелектуальних підходів. У той час як її національна культура, частина якої тільки починає виходити з підпілля та з шухляд письмових столів, де її ховали в минулому, привертає до себе нашу увагу.

 

У 90-х роках ви деякий час жили у сільській місцевості в Україні. Які ваші враження?

 

Найяскравіші мої враження від України є одночасно найбільш глибокими та тривалими: йдеться про моїх друзів. За ті три роки, що я викладав у селі Чапаївка, що на півдні від Києва, я познайомився з чудовими людьми, які змінили моє життя. Я вважаю їх своїми родичами.

 

Чи сказали б ви, що сприйняття України у Європі сповнене стереотипами?

 

Сприйняття України Європою перенасичене стереотипами, але жодна країна не може їх позбавитися. Мене непокоїть, радше, інше: нестача знань та відомостей про Україну у Сполученому Королівстві та у Європі. Знання руйнує стереотипи; а невігластво їх поширює. Британець, наприклад, може мати стереотипи щодо ірландців, проте він знатиме і про Єйтса, і про Джойса. На відміну від цього, у Великобританії існує тенденція до дуже малої обізнаності про унікальну історію та багату культуру України, а це означає, що стереотипні хибні упереджені уяви про країну часто резонують у вакуумі. На щастя, такий стан справ зараз швидко змінюється. Я пишаюся тим, що Кембриджський університет став рушієм цих змін, як шляхом поширення знань про Україну серед майбутніх генерацій європейських лідерів, так і шляхом запрошення широкого загалу британців до участі у нашій сповненій реального життя програмі публічних лекцій, фестивалів та виставок.

 

Ваші експертні знання включають українську літературу. Кого ви вважаєте її найяскравішими представниками?

 

В українській літературі лунає стільки свіжих та потужних голосів, що я навіть не знаю, з кого почати. Думаю, очевидним відправним пунктом є Тарас Шевченко (1814-1861), життя якого заслуговує на окремий голлівудський блокбастер: кріпак, який став художником; художник, який став поетом; і поет, який пережив ув’язнення та заслання, щоб стати голосом свого народу. Кожного разу, коли я перечитую його поезію, вона мене інтригує, захоплює і бентежить. Він не тільки поклав на папір найпотужніші та найемоційніші у світі слова поетичного засудження колоніального гноблення, але також створив найбільш тонкі, тендітні та живі малюнки сільської ідилії, які не втрачають краси будь-якою мовою, коли останні сили покидали його у камері санкт-петербурзької в’язниці (“Садок вишневий коло хати”). Він справжній гігант. Та й у двадцятому столітті багато поетів досягло вершин величі: Павло Тичина (1891-1967), ранні вірші якого оживають під звуки сонячних кларнетів; Богдан-Ігор Антонич (1909-1937), який випускає твори Волта Вітмена власним коштом; та Василь Стус (1938-1985), чиї глибокі та вистраждані інтроспекції створюють свого роду містичний світ. Цієї весни я перечитав збірку Оксани Забужко (1960) «Друга спроба» і просто не міг відірватися. Забужко – сама сила природи.
Що стосується прози, я великий шанувальник Миколи Гоголя (1809-1852), який користується широким визнанням, та Михайла Коцюбинського (1864-1913), чиї імпресіоністські оповідання настільки наповнені кольором, потужністю та чутливістю, що заслуговують на акторське виконання перед аудиторією. Микола Хвильовий (1893-1933) – це інша порода прозаїка-стиліста: він запрошує читача до старанно вимальованих та плутаних світів фабул, розповідачам яких важко вірити. Володимир Діброва (1951) веде читача незабутніми маршрутами повсякденного життя та абсурду. Сергій Жадан (1974), твір якого  Anarchy in the UKR (2004) я зараз читаю (нарешті!), якимсь чином спромігся залунати разюче свіжим та безкомпромісним голосом як у прозі, так і у поезії. До речі, твори всіх цих письменників були перекладені англійською мовою.

 

Що ви намагаєтеся донести до своїх студентів у Кембриджі?

 

Я просто намагаюся передати їм той самий захват, пристрасть та цікавість, які пробуджує у мені ця тема. Перш за все, я раджу їм глибоко занурюватись у матеріал мовою оригіналу і одночасно зважити, про що можна з нього дізнатися щодо світу далеко за межами Східної Європи. У кінцевому підсумку україністика має глобальне охоплення. Це царина, яка може запропонувати нам переконливе розуміння того, яким чином різні нації можуть еволюціонувати, спираючись на ідею, потужно заявлену у їхній культурі, або ж того, яким чином вони долають травми, завдані їм тоталітарним режимом. Наші студенти, які майже всі є британцями без жодного слов’янського коріння, як раз зараз усвідомлюють, наскільки захопливою може бути царина наукових досліджень. Низка цих студентів – як тих, що готуються до випуску, так і тих, що вже отримали дипломи, стали авторами статей з української літератури, опублікованих у фахових академічних виданнях.

 

Чого ви хотіли б досягти своїми лекціями з україністики?

 

Моя мета – перетворити україністику на один з ключових напрямків досліджень у Європі, шляхом викладання, дослідження та громадської діяльності. Цю мету поділяють зі мною мої колеги з Кембриджу, зокрема, Марта Дженкала, Олеся Хромейчук, Емма Віддіс та Саймон Франклін. І нам зрозуміло, що досягнення цієї мети неможливе без постійної підтримки наших партнерів у Великобританії, в Україні та в усьому світі.

У Лондоні стартували "Дні України у Великобританії"
"Більше 100 запрошених - державних діячів, громадських та бізнес-лідерів, представників ЗМІ Великобританії та України - зібралися у стінах знаменитого Черчілль-Холу, в якому проводяться засідання уряду і зборів партії правління Великобританії. Зокрема, у церемонії взяв участь лорд Різбі, голова Британсько-Українського Товариства".
Читати далі >
Понад 110 тисяч мешканців і гостей Лондона відвідали «Дні України у Великобританії»
За оцінками Стівена Корнфорда (Stephen Cornford), керуючого директора Potters Fields Park Management Trust, етно-фестиваль на березі Темзи відвідало близько 40-45 тисяч жителів Лондона. Загалом усі заходи, що відбулися в рамках «Днів України», побачили близько 110-120 тисяч мешканців і гостей Лондона.
Читати далі >
Відбулося офіційне відкриття виставки сучасного українського мистецтва «Передчуття: Українсье мистецтво сьогодні»
Виставка «Передчуття: українське мистецтво сьогодні» - це унікальна колекція робіт сучасних українських художників, що об'єднала роботи різних технік, напрямків, жанрів і навіть способів подачі.
Читати далі >